Віталій Юшкевич: Ваше Високопреосвященство, нещодавно деякі північні (лісові) приходи Овруцької єпархії постраждали від пожежі: горіли будинки, сараї, машини, велосипеди і т.д. Чудом були звільнені від вогняного полону в с. Острови двоє дітей спасателями Невмержицькими Василем і Ксенією, котрі Вами були нагороджені благословенними грамотами.
Багато людей милосердно відгукнулись на цю біду, організували по Вашому благословінню допомогу священики: Петро Савчук (благочинний), Павел Лінник та ін. Багато різних бід є в світі і вони вирішуються людьми, президентами по різному. Говорять, що ХРИСТИЯНСЬКА ЛЮБОВ найчистіша, найжертовніша. Могли б Ви нашим читачам, далеким і ближнім, рзповісти про цю чесноту.
Митрополит Віссаріон: Насамперед, я вдячний всім хто відгукнувся з любов’ю на людське горе: хто словом, хто молитвою, хто матеріально. Ми знаємо, що більш маштабна допомога в Україні, у зв’язку з коронавірусом (і не тільки), здійснюється депутатами ВР Віктором Медведчуком, Вадимом Новінським, медпрацівниками на місцях та багатьма іншими. Можна вважати, що ці люди надихаються в житті вірою, християнською любов’ю.
Любов властива всім людям. В багатьох народів слово “любов” має кілька відтінків значення. Наприклад, в давньогрецькій мові було вісім слів, що виражали поняття любові, три з котрих перейшли в міжнародний словник, стали частинами складних слів і філософських термінів: любові возвишеної (агапичної), дружньої (філічної), чуттєвої (еротичної).
Люди, в міру свого інтелектуального розвитку і виховання, намагаються хоча б частково осягнути любов Божу до роду людського, розмірковують про любов у відповідь до свого Творця і Промислителя; розмірковують про любов людини до людини і до всього творіння Божого. Однак не в одного народу і не в одній релігійній або філософській системі поняття любові не досягло такої всеосяжної глибини і повноти як у християнстві.
Божественне Одкровення вчить, що Сам Бог є любов (див.1 Ін. 4,8), що любов є невід’ємною властивістю Божественної суті, що в Єдиному Божестві таємничі Лиця Святої Тройці дихають великою всевіддаючою любов’ю Один до Одного, істинною і справжньою, яка не має нічого спільного ні з егоїзмом, а ні з примхами, ні з самомилуванням. “Отец любит Сына и все дал в руку Его.”(Ін.3,35); Син з любов’ю підкоряє Себе волі Отчій, про що Сам засвідчує: “…Не ищу Моей воли, но воли пославшего Мя Отца.”(Ін.5,30). Святий Дух содійствує Церкві, заснованої Сином по волі Отця, содійствуючого Сину, не шукаючи при цьому нічого Свого, а тільки допомагає з любов’ю ділу Сина. “ Утешитель же, Дух Святый, Которого пошлет Отец во имя Мое, научит вас всему и напомнит вам все, что я говорил вам.”(Ін.14,26)
Бог, по Своїй любові, створив невидимий ангельський і видимий світ. Любов творить тільки добро і хоче, щоб всі істоти блаженствували і раділи. “Должно верить, что Бог, будучи благ и преблаг, хотя Сам в Себе пресовершенен и преславен, сотворил из ничего мир для того, дабы и другие существа участвовали в Его благости, прославляя Его“,- говориться в “Православном Исповедании”. Про це яcно засвідчує Божественне Одкровення: “Благ Господь ко всем, и щедроты Его на всех делех Его“(Пс.144,9). Псалмоспівець Давид призиває нас сповідувати Його милості, явлені в ділах творіння: “Славте Господа, ибо Он благ, ибо вовек милость Его…”(Пс.135,1), Всевишній створив “светила великие, ибо вовек милость Его…”(Пс.135,7). Із цього видно, що спонукала до створення світу всеосяжна любов Творця, а ціль – блаженство всього творіння і прояв досконалостей Божих, що викликають Славу Божу.
После особого Совета Святой Троицы, Бог сотворил человека по Образу Своему. Тому кожна людина зобов’язана жити любов’ю до Бога і ближньго і не заглушати її гріхами, непокорою святій Божій волі. Святитель Василій Великий стверджує: “...любовь к Богу врождена человеку, она не есть что-либо приобретенное учением. Ибо не у другого учились мы восхищаться светом, быть привязанным к жизни, не другой кто учил нас любить родителей или воспитателей. Невозможно отвне научиться любви Божией, но вместе с устроением живого существа, разумею человека, вложено в нас некоторое прирожденное стремление, в себе самом заключающее побуждение к общению любви. И его-то взяв, училище Божиих заповедей имеет обыкновение тщательно возделывать, благоразумно воспитывать и при помощи Божией благодати возводить до совершенства.”
За любов людей до Бога на землю посилається благословіння Боже: “Якщо ви будете слухати заповіді Мої…любити Господа, Бога вашого…тоді дам землі вашій дощ у свій час, ранній і пізній, і ти збереш хліб твій…”(Втор.11,13-14). Люблячим Бога все сприяє до блага (див.Рим.8,28).
Найвеличніша любов Божа проявилась до роду людського “в тому, що Бог послав у цей світ Єдинородного Сина Свого, щоб ми отримали життя через Нього. У тому любов, що не ми возлюбили Бога, але Він возлюбив нас і послав Сина Свого в умилостивлення за гріхи наші“(1Ін.4,9-10). “…Ось Агнець Божий, Котрий бере на Себе гріх миру“,- сказав Іоанн Предтеча, вказуючи на Іісуса Христа, який прийшов на Іордан (Ін.1,29). Іісус Христос від Різдва йшов на Голгофу, здійснюючи по любові безліч справ милосердя, зцілень і ні на мить не переставав бути Агнцем Божим, беручи на себе гріхи миру. Так як люди були засуджені за непослух волі Божій, то осуд міг бути знищений тільки покорою. На цей послух Христос і зійшов з неба на землю. Він, як велелюбний Заступник за людей, приймає на Себе осуд миру і всі наслідки гріха від приниження дитинства до приниження смерті, від слабкості фізичної до тягара душевного, що досягнув крайніх меж, коли Він скорботно взивав на Хресті до Свого Отця Небесного: “Боже Мой, Боже Мой! Для чего Ты Мя оставил!”(Мф.27,46).
Апостол Іоанн Богослов, закликаючи християн до взаємної любові, говорить: “Любовь познали мы в том, что Он положил за нас душу Свою: и мы должны полагать души свои за братьев“(1Ін.3,16). “Возлюбленные! Если так возлюбил нас Бог, то и мы должны любить друг друга“(1Ін.4,11). Звідси видно, що глибинні основи християнської любові до Бога і ближнього вбачаєтюся в спокутному подвизі Христа Спасителя, по заслугам Котрого любов Божа наповнює серця християн Духом Святим (Рим.5,5). “Через Крест Сына, любовь Отца Небесного простирается к миру… и изливается в жаждущие сердца верующих Духом Святым“,- говорить блж. Николай Кавасіла, архієпископ Солунський. Про це засвідчує і св. Силуан (Афонський): “Никто не может знать от себя, что есть любовь Божия, если Дух Святый не научит; но в Церкви нашей любовь Божия познана Духом Святым, и потому мы говорим о ней.”
Показавши таку любов до нас, Господь і від нас очікує взаємної любові, тому що любов до Нього є справжня моральність. В ній ми знаходимо свою істинну суть і призначення. Любов Божа є рай, Древо Життя, Царство Боже, вино, що веселить серце людини (див. Пс.103,150). “Блажен, кто испиет вина сего!- говорить св. Ісаак Сірін.- Испили его невоздерженные и устыдились, испили грешники и забыли пути преткновений, испили пьяницы и стали постниками, испили богатые и возжелали нищеты, испили убогие и обогатились надеждою, испили больные и стали сильные, испили невежды и умудрились.”
Істинний християнин своїм релігійно – моральним, правильним духовним життям відчуває і познає Бога, Котрий є Першоджерелом його любові. Християнська любов є відображенням любові Божественної, так що через неї християнин стає подібним Богу. “Душа знает эту любовь,- говорить св. Силуан,- но передать словами не может; она познается только Духом Святым, кому Его даст Господь. Душа вдруг видит Господа и познает Его. Кто опишет эту радость и веселие?”
У Новому Заповіті Господь Іісус Христос, Котрий прийшов не порушити Моісеїв закон, а доповнити, вчить, щоб ми любили всіх людей без винятку, незалежно від їх віросповідання, національної або расової приналежності. Цю істину Господь образно роз’яснив у притчі про милосердного самарянина, яка є класичним взірцем діючого піклування, милосердя, жертовної любові до людини, що потрапила в біду. Христос Спаситель нам говорить: “Заповедь новую даю вам: да любите друг друга” (Ін.13,34).
милосердний самарянин
Злість, ворожнеча часто породжуються таким пороком, як заздрість, котра була однією з причин вбивства Каїном брата Авеля. Цар Саул зненавидів і переслідував юного пророка Давида лише тому, що за відвагу його всі любили і поважали. Через заздрощі брати продали Іосифа в єгипетський полон. Срібролюбство, пристрасть до земних благ пригнічують у людині благородні почуття, можливе зрадництво навіть друзів, Христової канонічної Церкви, в угоду деяких безбожних, іновірних чиновників. Поневолений срібролюбством і заздрістю, прийшов Іуда у Гефсиманський сад, щоб там зрадницьким поцілунком віддати Іісуса Христа в руки синедріона.
Дуже часто недоброзичливість до інших породжується самолюбством, заздрістю, котрі, на думку св. Максима Сповідника, необхідно знищувати смиренною,покаянною молитвою.”Від наявних у душі пристрастей, демони через привід стараються породжувати в нас різні пристрасні думки (аж до самогубства). Потім, переборюючи ними розум, примушують його зійти на погодження до гріха, перемігши його в цьому, вводять його в гріх уяви; а після скоєного, як полоненого, ведуть його на саме гріховне діло. Після цього, накінець, через думки, зробивши душу спустошеною, відходять разом з ними. Залишається тільки в умі ідол (уявний образ) гріха, про який говорить Господь: “Когда увидите мерзость запустения… стоящую на святом месте…”(Мф.24,15). Читаючий повинен розуміти, що місце святе і храм Божий є розум людський, в котрому демони, спустошивши душу пристрастними думками, поставили ідола гріховного. У тому, що сказане Господом справдилось і історично, ніхто з читавших Іосифа Флавія, думаю, не сумнівається. У Святому Писанії говориться, що те ж буде і при антихристі”(св. Максим Сповідник).
Хто стяжав любов Христову через чесноти в своєму серці, той готовий обійняти весь світ божественною любов’ю. “Совершенный в любви, достигший верха безстрастия не знает разности между своим и чужим или между верным и неверным, или между рабом и свободным. Но, став выше тиранства страстей и взирая на одно естество человеческое, на всех равно смотрит и ко всем равно расположен бывает,”- говорить св. Максим Сповідник.
Де немає християнської любові, там не може бути справжнього морального життя, що вдосконалює і спасає людину. Християнська любов завжди надихає людину на доброчинність, жертовне служіння ближнім і Вітчизні своїй. Якщо цю любов будемо втрачати через самолюбство, немилосердя, лукавство та інші гріхи- будемо ставати обуявшою сіллю у цьому світі (Мф.5,13), життя буде проходити унило, безрадістно і тоді всілякі віруси, хвороби будуть нашими, на жаль, супутниками (Господь інколи випробовує стражданнями, хворобами і праведників, як праведного біблійного Іова, проте це інша тема для богословствування). Дійсно, як каже один поет: “Где нет любви, там гаснет жизнь, И дни плывут как дым…”
Християнська любов стяжається молитвою, покаянієм, боротьбою зі своїми різними недоліками, аж до непослуху Христовій єдиній Церкві. Спасаюча нас і світ любов – небесного походження, вона від Бога. Її джерело-премирна любов Отця, жертовна, спокутна любов Сина (Бога Слова), освячуюча любов Святого Духа. Основа любові християнської- тільки в Богові, в Христі і Його Церкві. ЇЇ дав нам Отець Небесний, щоб нам називатися і бути дітьми Божими“(1Ін.3.1) і через Сина Його, Господа Іісуса Христа, отримати життя вічне (див.Ін.3,16).
Прес-служба Овруцької єпархії
