28 липня 2015 р. УПЦ і наша країна зі слов’янськими народами молитовно відзначали 1000-річчя блаженної кончини святого князя Володимира Великого.
Цьому ювілею приурочуються Богослужіння, хрестні ходи, встановлення на його честь пам’ятників, які сприяють консолідації нашого народу, утвердженню його в спаситель-ній Православній вірі.
За що ж Київський князь заслужив таку велику шану від людей?
Митрополит Київський Іларіон у “Слові про закон і благодать вказує на внутрішнє навернення князя Володимира до Христа під дією благодаті Божої. Він говорить: “Коли жив він і землею своєю керував з правдою, мужністю і розумінням, … глянуло на нього всемилостиве око всеблагого Бога, і засіяв в серці його розум; він зрозумів суєту ідольської омани і увірував в єдиного Бога, Який створив усе видиме і невидиме. Таємний голос благодаті звернув слух Володимера до слухання голосів від людей. Завжди слухав він, -говорить митрополит Іларіон, про православну христолюбиву і сильну вірою землю грецьку, про її християн, храми, святині, величність тамтешнього служіння Богу, – і слухаючи все це, загорівся духом і серцем забажав бути християнином й навернути в християнство всю землю свою”.
Він відкинув поганську (ідолопоклонську) віру, свідомо прийняв святе Хрещення та охрестивши свій народ, став мудрим державотворцем. Така зміна свідомості наших предків мала і має надзвичайне значення, бо започаткувало буття Божої Церкви в Київський Русі.
Після прийняття християнства князь Володимир створив ідейні основи держави. Об’єднання Русі київський лідер здійснював на християнських засадах. В цьому допомагала молода Православна Церква, що за князя Володимира, окрім Київської митрополії, мала вісім єпархій: Чернігівську, Ростовську, Володи-мир-Волинську, Новгородську, Турівську, Полоцьку, Тмутараканську і Бєлгородську. Церква була для Київської Русі основою її духовної та культурної єдності. Вона здійснювала великий вплив на припинення міжусобиць серед князів, на об’єднання князівств в єдину державу та її зміцнення, на укріплення і розширення зв’язків з багатьма європейськими державами, насамперед з Візантією та Болгарією.
Через Номоканон змінилося наше цивільне, кримінальне, майнове, сімейне і шлюбне право. Послаблювалася холопська неволя, приборкувалася кабала лихварства. Універсальний вплив християнства стосується царини культури, освіти, і виховання світогляду. “Чим ближче ми повертаємося до давньої Русі, – говорить академік Д.С.Лихачов тим зрозумі-ліше для нас, що в давній Русі існувала своєрідна і велика культура” .
Архітектура, живопис і музика втілювалися в церковних пам’ятниках. Світовою вершиною в галузі живопису є давньоруська ікона, яка закликає до духовного відродження, до краси іншого світу.
Християнство збагатило слов’янські народи новими науковими і ілософськими поняттями які до того часу були їм не відомими. За дослідженнями літературознавців, словянська мова до середини XI століття значно перевершила за своїм виражальним багатством багато мов тодішнього європейського світу.
Моральні ідеали збагачувалися характерними рисами Православ’я: святістю, аскетизмом, смиренням, співчутливим братолюбством, жертовністю і есхатологічною вірою в праведний, сяючий небесною красою град Божий – вічний Ієрусалим. “В умовах таких ідеалів, – пише академік Д.С.Лихачов, – у людей давньої Русі була дивовижна любов до світу, при одночасному визначенні цього світу гріховним, суєтним”.
Частково, нажаль, проявлялася і поганська закваска: гордощів, помсти, приниження гідності ближнього, рабства. Та ідеал продовжував жити, Дія всього народу він був один – віра в Бога, покаяння, милостиня, братолюбство будівництво храмів і смиренна молитва в них.
Саме за проведення таких рятівних реформ для народу Київської Русі князь Володимир і заслуговує на вічну пам’ять про себе, та широку шану нашого народу. Професор В.О. Ключевський говорить: “Наступні покоління згадували про Київську Русь як про колиску руської народності. Народ досі пам’ятає і знає старий Київ з його князями і богатирями, з його Святою Софією і Печерською Лаврою, щиро любить і шанує його”. Автор “Кобзаря” Тарас Шевченко ще більш містично промовляє:
“Мов на небі висить
Святий Київ наш великий,
Святим дивом сяють
Храми Божі, ніби з самим
Богом розмовляють.
Дивлюся я, а сам млію,
Тихо задзвонили
У Києві, мов на небі… “
Святе Євангеліє закінчується пророцтвами апостола Івана Богослова, у яких учень Христа Духом Божим розповідає про останні часи існування людства на Землі. А саме про відступництво багатьох від Істини, появу на підГрунті тріумфу зла світового правителя -антихриста, – його правління упродовж 3,5 років, та ганебний кінець у пеклі антихриста з поплічниками і тими, хто вклонився йому як богу. Закінчується Апокаліпсис другим пришестям Господа нашого Іісуса Христа та вічним життям праведників у обителях Отця Небесного. Таким буде наше майбутнє, якщо у людському суспільстві зла стане більше ніж добра. Звичайно, до планів Бога не Входить тріумф зла серед людей та вічна загибель грішників у пеклі. Але це може статися за бажанням самих жителів Землі. Страшно, коли нав’язується молоді сатанинська музика, блудне життя, принижуються сімейні цінності… Православна віра вчить людей добру, адже вона грунтується на двох основних заповідях, а саме любові до Бога, та любові до ближнього.
Охрестивши жителів Київської Русі в Православ’ї, князь Володимир дав можливість нашому народу примножувати добро на Землі та стримувати розповсюдження зла. Саме цим він відвів загрозу Апокаліпсису і заслужив і через це такого вшанування серед народу. Він любив творити діла милосердя, будувати храми, десятину давав Церкві. Для нього девізом були такі біблійні слова: “искупи грехи твои правдою и беззаконня твои милосердием к бедним; вот чем может продлиться мир твой “(Дан,4, 24). Постараймося і ми вірою та добрими справами укріплювати нашу Батьківщину, спасати себе в Богом заснованій Церкві.
Пресс-Служба Овруцької епархії.
