Кожний день, що приходить і минає має свою історію в країні, місті, селі. Так сталося і в древньому Овручі 26 вересня 2015 року. Відбулося велике святкове богослужіння в Спасо-Преображенському соборі, очолюване Високопреосвященішим митрополитом Овруцьким та Коростенським Виссаріоном, за участю численного духовенства, представників влади, меценатів та прихожан. Воно приурочувалося відкриттю та освяченню пам’ятника святому рівноапостольному князю Володимиру, хрестителю Київської Русі, який в свій час (997 р.) зі священиками відвідав м.Овруч; після просвітницької роботи зруйнував язичницьке капище з ідолами і побудував дерев’яний храм на честь св. Василія Великого.
Після Божественної літургії відбулася хресна хода від кафедрального собору до пам’ятника святому рівноапостольному князю Володимиру. Після завершення молебні і освячення пам’ятника зі словом до всіх присутніх звернувся митрополит Виссаріон, який щиро привітав зі святом, подякував всім овручанам за молитовну та фінансову допомогу.
Нагородами були удостоєні: Овруцький міський голова В.В. Шваб, скульптор О.В.Демченко, архітектор П.М. Лаврінович та інші.
Свято доповнили й прикрасили церковні хори Овруча.
На згадку про цю історичну подію зробилося загальне фото для майбутніх поколінь.
Історія Храму
Давньоруський Свято-Василівський собор м. Овруч – один із найстаріших в Україні кам’яних храмів, пам’ятка архітектури ХІІ століття національного значення. Вперше дерев’яну церкву тут побудував у 997 р. святий рівноапостольний Великий князь Київський Володимир, у хрещенні Василій, в ім’я Василія Великого – архієпископа Каппадокійського, на місці, де до цього існувало язичницьке капище. З цього Храму також почалася християнська традиція Київської Русі.
У 1190 р. князем Рюриком Ростиславовичем на місці дерев’яної церкви був зведений кам’яний собор у візантійському стилі. Цей Храм входив до палацового комплексу князя. Автором його проекту вважають давньоруського зодчого Петра Милоніга, придворного архітектора князя Рюрика. За архітектурою Храм близький Софії Константинопольській. Храм був прикрашений п’ятьма золотими куполами, інкрустований натуральним каменем, утопленим у цегляній кладці стін. У зовнішньому оздобленні були використані київські, смоленські та гродненські прийоми.
Свято-Василівський собор неодноразово страждав від ворогів. У 1240 і в 1299 рр. він був частково розорений татарами. У 1321 р. під час облоги міста був майже повністю зруйнований військами литовського князя Гедиміна.
Після цього Храм не відновлювали. Але місцевими жителями Храм не був забутий. Старовинна легенда свідчить, що вночі на руїнах церкви люди чули ангельські співи, а з поверхні землі по околицях розносилися пахощі. Згодом поширилися чутки, що іноді вночі тут можна побачити Пресвяту Богородицю та святителя Николая Чудотворця. Всередині пошкодженої будівлі виросла невелика дерев’яна церква. До кінця ХІХ ст. древній Храм був майже зруйнований, залишилися тільки 3 апсиди та частина північної стіни. У 1860 р. місцеве керівництво розпочало збір пожертвувань на заходи щодо збереження залишків давньої святині. У 1864 р. проект відновлення пам’ятки схвалив російський Імператор Олександр ІІ. Але, на жаль, реставрація не розпочиналась.
У 1904 р. архієпископ Волинський Антоній Храповицький висунув ідею реставрації Храму. Священним Синодом РПЦ молодому талановитому архітектору Олексію Щусєву, випускнику Петербурзької академії мистецтв, було доручено розробити проект реставрації, який був складений ним у 1907-1909 рр.
Під час будівельних робіт залишки давньої церкви у 1907-1908 рр. дослідив архітектор Петро Покришкін. На підставі отриманих ним даних Щусєв скоригував свої креслення. Усі міцні частини руїн було включено до складу нової споруди без змін. Від давнього Храму збереглася майже повністю східна вівтарна стіна та частина північної. На місці ж зруйнованих стін обережно виймали цеглини та фіксували на кресленнях положення кожної з них. Кожна цеглина нумерувалася. Потім, створюючи нову кладку стін, їх повертали на попереднє місце. Цеглу типу давньоруської плінфи, потрібну для відтворення втрачених конструкцій, виготовляли на місцевому за давньоруський зразок створили також іконостас та панікадило. При цьому частину ікон поставили стародавніх XVІ ст.
Фасади церкви інкрустовані заглибленими в цегляну кладку відшліфованими каменями. В інтер’єрі на фрагментах давніх стін збереглися рештки фрескових розписів, виконаних відомими художниками К.С.Петровим-Водкіним, О.П. Блазновим, Ф.К.Волковим, Б.Н. Максимовим. У 1910 р. з Новгорода для відбудованої святині були подаровані старі ікони, які мають велику художню цінність – 6 із них, як встановили київські реставратори в 70-х рр., були намальовані або видатним святим Андрієм Рубльовим, або котримось із його найближчих учнів.
Кошти на будівництво збирали православні церкви всієї Російської імперії. 3 вересня 1911 року собор був урочисто освячений. На освячення новореконструйованої церкви приїхав Імператор Микола II, який пожертвував 10 тисяч рублів, подарував панікадило древнього стилю, яке було виготовлене в майстерні Вебера в Петербурзі.
За радянських часів Храм охоронявся як пам’ятка архітектури і залишався діючим.
На честь святкування 1000-річчя Свято-Василівського Храму в 1997 р. на його території був установлений пам’ятний Хрест з гранітною плитою, на якій викарбувані слова молитви св. князя Володимира, проголошені ним при хрещенні києвлян.
Візит Імператора
3 вересня 1911 р. царський поїзд наблизився до головного пункту народної зустрічі – до 4-ої версти не доїжджаючи до Овруча. Тут була встановлена красива й оригінальна арка у вигляді двох гігантських вуликів, оббитих килимами місцевої роботи і критих соломою. Вулики були з’єднані солом’яним дахом в народному стилі і прикрашені квітами, вишитими рушниками, косами, граблями і серпами. Вгорі під дахом з красивих букв було складене волинське місцеве привітання «Слава Богу». Спереду і ззаду арки була влаштована алея з прапорів, обставлених знизу снопами хліба. Для зустрічі Його Імператорської Величності перед аркою зібралися духовенство на чолі з єпархіальним місіонером архімандритом Митрофаном, представники від селян-богомольців, волосні писарі і старшини 2-го округу. Архімандрит Митрофан привітав Імператора, який, приложившись до св. хреста, прийняв ікону прпмч. Макарія Овруцького, піднесену представниками від духовенства. Потім представники від селян-богомольців та волосні старшини піднесли Імператору хліб-сіль, після чого Государ подякував за зустріч та подарунки – мед, яблука, груші і гриби.
Біля Овруцької міської арки Імператора зустріла маса народу та учні церковно-приходських шкіл гучними вигуками «Ура!», до яких приєдналися церковні дзвони. Тут відразу ж почався прийом депутацій. Государ переходив за порядком від однієї депутації до іншої, приймаючи привітання, подарунки та бесідуючи з депутатами. Потім Імператор під крики «Ура!» підійшов до святих воріт, біля яких стояв архієпископ Антоній зі св. хрестом і св. водою в оточенні духовенства та монахинь. Владика зустрів Государя промовою, після закінчення якої Государ приложився до св. хреста, взяв на руку св. води, окропився і разом зі свитою увійшов за Владикою в собор, після чого там відразу ж почався чин освячення. Освячення собору здійснювалося дуже врочисто. Імператор стояв біля правої колони спереду, за ним були міністри і свита. Перед ним з лівого боку стояли волинські дворяни, а з правого – монахині. Своїм релігійним настроєм Государ міг подати приклад усім присутнім: хрестився благоговійно і клав поклони, коли потрібно. Його Величність перед початком служби в новоосвяченому соборі сам запалив панікадило, до якого була прикріплена порохова нитка.
Наприкінці Богослужіння Владика Антоній вийшов до Імператора з іконою св. Василія Великого, а ігуменя Павла з просфорою. Владика виголосив промову, після якої Государ поцілував ікону, прийняв її від Владики і взяв просфору. Оглянувши корпус монастиря і зовнішній вигляд Храму під вигуки учнів «Ура!», Імператор удостоїв тривалої бесіди Владику Антонія і покинув Овруч, подякувавши Владиці за сердечну врочисту зустріч і проводи.
Зародження обителі
Перша жіноча обитель біля Свято-Василівського Храму з’явилася в 1906 р. Сестри обителі допомагали у відновленні Свято-Василівського Храму. У 1911 р. відновлена церква Святого Василія Великого стала соборним Храмом Свято-Василівського жіночого монастиря, в обов’язок якого входило свято берегти Жемчужину (перлину) древлян. На схід від собору звели двоповерховий корпус келій жіночого монастиря, трапезну та дзвіницю у стилі псковської архітектури за проектом архітектора В.Н.Максимова, у будівництві яких допомагали насельниці обителі.
У 1914 р. в монастирі проживало 75 монахинь. Обитель діяла до 1935 р. Закрита радянською владою, вона відродилася у 1944 р., та 1959-го була знову закрита. Після цього Храм функціонував як парафіяльний до 1989р., коли, за клопотанням настоятеля храму ігумена Виссаріона, будівля Свято-Василівського собору була передана жіночому монастирю. Напередодні тисячоліття Хрещення Русі під керівництвом ігумена Виссаріона було проведено реставрацію храму: відновлено древні фрески, також весь іконостас, пізніше храм був покритий міддю . Цього року настоятель собору, нинішній митрополит Овруцький і Коростенський Виссаріон, подбав про повернення в стіни обителі монахинь. Це відбулося наступного 1990 р., коли монастирський корпус, який був на той час дитячою лікарнею, а потім учбовим корпусом ПТУ, було передано жіночому монастирю. На даний час за благословінням керуючого Єпархією виконує обов’язки настоятельниці монахиня Євфалія.
Прес-служба Овруцької єпархії.
